«Трактир №1» - «гламурненька» закусочна

Колись в трактирах на узбіччях втомлені мандрівники могли смачно поїсти та відпочити від тривалої дороги. Між іншим, до прикладу, у 1895 році в Подільській губернії нараховувалося 1922 трактирні заклади. Сьогодні, нагадуючи про справи минулих років, в декількох кроках від хмельницького кінотеатру імені Тараса Шевченка (торговельний центр «Пасаж»), розмістилося місце громадського харчування під назвою «Трактир №1».

Концепцію цього нового закладу зрозуміти до кінця не просто. З одного боку в самій назві обігрується тема придорожнього ресторану чи поштової станції «царських» часів. З іншого - заплутує інтер’єр цього закладу…

Інтер’єр

У «Трактирі №1» він має вигляд класичного міського міщанського помешкання стилю кінця ХІХ - початку ХХ століття: серветки, світильники, товсті скатертини, масивні штори з підв’язками, майже столове срібло, фарфорові дрібнички, величезні дзеркала. На стінах розвішані картини у претензійних товстих блискучих рамках та, навіть, є патифон. Одним словом «усе по-модньому», як говорила героїня славнозвісної стрічки «За двома зайцями» Проня Прокопівна. Цікаво, що усе це гламурне начиння розміщується у місці під назвою, яким до 1917 року в Російській імперії приписували найнижчий клас, тобто назва зовсім не відповідає інтер’єру.

До речі, про ціни. Не дивлячись на те, що на фіскальному чеку, який видають вам при розрахунку у закладі зазначено, що «Трактир №1» - закусочна, ціни тут цілком ресторанні. Забігаючи наперед скажу, що вечеря з двох м’ясних та двох овочевих страв потягнула більше, ніж на 130 гривень, а враховуючи напої, на усі 160.

Та про все по черзі.

Обслуговування

Пригощають у «Трактирі №1» стравами класичної європейської кухні, хоча, переглядаючи меню, вдалося знайти й карту «суші-меню». Чесно кажучи, промерзнувши на вулиці, японської кухні зовсім не хотілося, та й сама назва закладу ніби закликала взяти саме м’ясного. За порадою офіціанта обрали стейк зі свинини, м'ясо по-французьки, а на гарнір вирішили обмежитися порцією овочів гриль та салату «Цезар». Зрозуміло, що м'ясо довелося почекати, а салат принесли швидко. І треба сказати, що зовсім не пошкодував, що за «Цезаря» довелося викласти чверть сотні гривень.

Порція виявилася не лише величенькою, а й смачною. За усю історію існування рубрики «КаБаРе», мені ще не вдавалося куштувати такого «Цезаря». По-перше, пекінська капуста у салаті була не просто нарубана, а подавалася нарваними шматками, замість звичайного вареного курячого філе – тонке, трохи обсмажене, охолоджене м'ясо. Сухарики теж власного виробництва, великі та хрусткі.

Такими ж великими та, без перебільшення, смачними виявилися м’ясні страви. Проте, хочу вас одразу попередити: у «Трактирі №1» м'ясо подають не порційними шматками. На скільки воно в результаті заважить, стільки й доведеться за нього заплатити. Як на мене, з одного боку, не дуже зручно, особливо якщо вас про це не попереджають, а ставлять перед фактом, приносячи чек. Так, за стейк зі свинини, котрий є у меню за ціною 22 гривні за 100 грамів, мені довелося викласти 48 гривень.

Меню

Щодо обслуговування, то рівень сервісу тут виявився непоганим. Офіціант грамотно пояснював склад страв, давав поради, регулярно міняв попільничку. Та є одне але. Сьогодні навіть у звичайній піцерії обслуговуючий персонал має свою уніформу. В «Трактирі №1» - це не заведено, тому офіціанти просто таки майстерно перемішуються з натовпом відвідувачів і їх було б неможливо ідентифікувати, якби вони не стояли по той бік барної стійки.