Новини в Хмельницькому "Є" | Проскурівський Телеграф | Оголошення

Сендвіч-кафе „Чао-какао”

У кожного з нас, напевно, є свій власний, так званий, „білий список” місць, де ми почуваємося найбільш комфортно, і куди повертаємося знову і знову. Звісно, це не стосується власного помешкання – мова про місця більш відкриті, громадські. Улюблені крамниці, улюблені продавці, улюблені кафе, бари, ресторани. До чого це я? Лише до того, що у мій власний перелік улюблених закладів громадського харчування додався ще один пункт. І ще одна назва.

Отож – сендвіч-кафе „Чао-Какао”, що у Хмельницькому, на вулиці Соборній, навпроти юнацької бібліотеки. Зважаючи на те, що завданням нашої рубрики „Кабаре” є не лише хвалити, а й шукати приводів для критики, ми, не відволікаючись на приємності, завжди шукаємо мінуси. Але у цьому випадку система, як то кажуть, дала збій. Тому що, як не шукали, та негативу так і не знайшли.

Отож приміщення. Досить невелике. Лише п’ять столиків на дві, чотири та шість персон. Та це створює певну камерність та дозволяє почуватися затишно і майже по-домашньому. Ніби ви влаштувалися в улюбленому кріслі, підібгавши ноги у теплих шкарпетках, і відпочиваєте під акомпанемент композицій Гершвіна, „Пінк Флойду”, Артемьєва або... Ну, власне, вам краще знати, що вам більше подобається. До речі, музичне оформлення у „Чао-Какао” – це просто звук телевізора (здається), який десь там, на задньому плані неголосно говорить про своє. Він створює такий собі звичний шумовий фон, заразом не заважаючи спілкуванню та не відволікаючи від думок.

Обслуговування теж не дає приводів для критики. Нам швидко принесли меню, дали достатньо часу, щоб уважно його проштудіювати, зробити вибір. Дівчина-офіціантка розповіла те, чого ми не знали про страви, попередила, чого вже не залишилося в асортименті, порекомендувала, що найліпше взяти на заміну того, що відсутнє.

Чекаючи на замволення, ми мали час озирнутися навколо і дослідити інтер’єр. Найбільше нашу увагу привертали фото, розвішані на стінах кафе. Різного розміру, вони, проте, були об’єднані тим, що всі – чорно-білі, і всі – мали спільний сюжет. Люди, люди, люди... Різного віку, різної статі, у різних ситуаціях.

Ще трохи про інтер’єр. Чотири столи і стільці біля них – досить звичайні, такі, як і скрізь. Але ті стільці, на яких прилаштувалися ми, заслуговують окремої згадки. Трикутні з одного боку та заокруглені з іншого, поставлені по два поруч, вони утворюють такі собі міні-диванчики, досить зручні та придатні для того, щоб сидіти або звично, або, наприклад, відкинувшись на спинку та підібгавши під себе одну ногу.

Пам’ятаєте приказку про те, що неможливо сісти одночасно на два стільці і почуватися комфортно? Так ось, у цьому кафе це можна зробити. Сидіти на двох стільцях. Це і є територія, де здійснюється нездійсненне.

Окремо про посуд. Чи не вперше нам випала нагода оцінити привабливість форм квадратових тарель. Якщо їх ставити поруч, вони займають набагато менше місця на столі, ніж такі самі, але круглі. З важкої білої порцеляни, вони вміщують на собі досить чималі порції, залишаючи безліч місця для маневру столовими приборами.

До речі, нарешті, про порції та власне страви. Якщо надумаєте піти у „Чао-Какао”, майте на увазі, що порції там дійсно чималенькі. Тому не намагайтеся за один раз осягнути неосяжне. Нам, наприклад, це не вдалося. Бо ми замовили салат „Грецький” (18,30 грн. за 200 грамів), салат „Грибний” (24,90 грн. за 250 грамів), по порції пасти з лососем у вершковому соусі (по 16,50 грн.), асорті „Козацьке” (свіже і копчене сало та овочі) за 15 грн., та курячу кишеньку (15,50 грн.). Ось ця кишенька і була зайвою, оскільки удвох ми її ледве подужали наполовину.

А крім того у меню є досить недорогі сніданки, салати, супи, млинці з різноманітними начинками, смажена картопля по-селянськи під соусом з майонезу та сметани, традиційна картопля-фрі, канапки, безліч різноманітних коктейлів та напоїв на будь-який смак... Ну, і звісно, достатній вибір чаю та кави. Щоправда, ми так захопилися дегустуванням страв, що на чай та какао (відповідно до назви закладу) сил у нас просто не вистачило. Та не біда, адже завжди можна повернутися туди ще раз.

Тетяна НОВАК