„Кінто”: старовинна грузинська вулиця в Хмельницькому

Грузинська та європейська кухня, джазова музика, ексклюзивний вишуканий затишок подалі від набридливих поглядів. Саме ця інформація, вичитана у рекламному проспекті нового хмельницького кафе під екзотичною назвою „Кінто” (якщо вірити літературі, колись так називалась одна з вулиць старовинного Тбілісі, де були зосереджені торгівля та купецтво), стала вирішальною при виборі чергового місця для нашого гіда місцями громадського харчування.

Наперед забігаючи, скажу: „Кінто” й справді знаходиться „далеко від проторених шляхів”. Щоправда, лише географічно – на вулиці Пілотській, 70/1. Щодо того, щоб справді заховатися від випадкових знайомих, то якщо вони вже зайдуть до залу, то однозначно вас зустрінуть. У „Кінто” приміщення невелике, всього на п'ять столів. Хоча останні доволі великі і в ансамблі з м'якенькими диванами, в ідеалі, розраховані на шість персон.

ДИЗАЙН

До речі, щодо дизайну. Невибагливий, проте, доволі затишний. У невеличкому залі все у теплих тонах. По периметру залу стіни до по-ловини оббиті деревиною. Вище – підібрана у тон облицювальна цегла. Обіцяної у рекламному проспекті джазової музики ми не почули. На великому плазмовому телевізорі транслювався музичний канал. На невеличких поличках, „розкиданих” по усій залі, розміщені цікаві аксесуари та статуетки, які символізують українську та грузинську культуру, на кшталт грузинського рогу для вина чи етнічного чумацького воза з козаком. Барна стійка, оздоблена масивними дерев'яними елементами, завішана різноманітними бокалами та фужерами. Щоправда, зі смакуванням вина у вас можуть виникнути проблеми. У „Кінто” алкогольні напої тимчасово не продаються. Про це нас повідомив офіціант, щойно ми почали вивчати меню та робити замовлення. Хоча є й особлива пропозиція: при замовленні від 80 гривень на людину алкоголь дозволяється приносити з собою. „Ну, а якщо ви зробите замовлення на 200 гривень, то в подарунок від закладу на вибір отримаєте пляшку горілки чи вина”, – резюмував молодий чоловік. Треба сказати, ми так і вчинили, бо ж сума нашого замовлення перевалила за 200 гривень на чотирьох. І треба сказати, що потім ми пошкодували про це.

ЇЖА ТА ОБСЛУГОВУВАННЯ

Але „пошкодували” в позитивно-му значенні цього слова. Страви у закладі чималі, вони смачні і ситні. Тому нам ледве вистачило сил з'їсти усе, що замовили. Щоправда, чого ще очікувати від нещодавно відкритого закладу, котрий хоче отримати свою постійну клієнтуру! Трохи про самі страви. Окрім добре знайомих українському шлунку бефстроганов, смажених шматків м'яса, рясно залитих сирно-грибною підливкою, смаженої по-домашньому картопельки з цибулею ми, звісно, замовили й щось суто грузинське. Ризикувати не стали, тому скористалися рекомендацією офіціанта і спробували страву під таємничою назвою „Чоху”. Загалом, як я дізнався пізніше, чоху – це національний грузинський верхній одяг. В „Кінто” це страва, яка нагадує лазанью. Такі ж пласти з тіста, перекладені м'ясним фаршем. Та на відміну від італійської страви, в грузинській немає томатного соусу.

До речі, якщо ми вже заговорили про м'ясні страви, то необхідно відзначити, що в кафе вони коштують, в середньому, 20–30 гривень. Після вечері нам презентували флаєри на невеличку знижку при наступному відвідуванні. Шкода, що знаходиться „Кінто” все ж далеченько...

Григорій ПОДІЛЬСЬКИЙ.