З печер виріс монастир
Одразу за Сатановом, над Збручем розкинувся Свято-Троїцький монастир. На жаль, історія не зберегла ні точної дати його заснування, ні імен людей, причетних до цього. За переказами, монастир заснований на зламі язичницької віри та зародження християнства. Саме тоді на Русі з’являлися печерні монастирі, вирубані в скелях, що височіли над Дністром і Збручем. Сатанівський монастир – один з таких. Відомо, що печери, з яких виріс монастир, заселив у 839 році ченець з Афону. Вважається, що він був учнем святих Кирила та Мефодія. Спочатку він жив у печері сам, а згодом до нього приєдналися учні, які й звели стіни монастиря. Одна з келій печер називається „келією подвигу”. У ній знаходиться великий „камінь випробування”. Людина, яка хотіла стати ченцем, повинна була навколішки простояти на ньому всю ніч в молитві. Якщо їй не вистачало сил, це означало, що вона ще не готова до такої місії. Досі в народі кажуть: якщо постояти на цьому камені, то не болітимуть ноги.
Свого часу монастир був значним духовним та просвітницьким центром, його ченці підтримували тісні зв’язки з Могилянською та Острозькою академіями, користувалися друкарнею Києво-Печерської лаври. А на початку ХVІІІ століття підвали монастиря перетворилися на катівні для козаків та селян – учасників антифеодального повстання під проводом Федора Шпака, епіцентром якого став Сатанів. У 1987 році дослідники монастиря виявили жахливе свідчення тих подій – десятки понівечених скелетів.
У 1744 році було завершене будівництво кам’яних споруд монастиря. Тоді він включав три церкви, головною з яких була церква на честь Святої Троїці, яка збереглася досі. Того ж року ченці встановили у монастирі годинник. На церкві, з північного боку, закріпили камінну плиту, майстерно витесавши з неї циферблат. У центрі – стародавній подільський герб – усміхнене обличчя, а внизу півколом – цифри, що збереглися до сьогодні.
У 1893 році монастир став жіночим. На початку ХХ століття з-під монастирської скелі дивом забило джерело, вода якого вважалася святою. Однак, у 1929 році, з приходом радянської влади, монастир закрили. Атеїстична влада засипала джерело, і воно вже ніколи не з’являлося біля монастиря. Але вода пробилася біля підніжжя Товтрських гір. У 1942 році життя в монастирі відновилося, але через двадцять років влада його знову закрила. І лише у 1989 році монастир передали православній громаді. Розпочинається його реставрація та відродження. Місцеві мешканці зносили монастирске майно, врятоване ними. Так сюди повернулися ікона Ченстоховської Божої Матері та ікона Спасителя.
Підготувала Олена Щегельська
